Защитники офіційно ї двомовності в Україн і, як і її супротивники, не мають уявлення о способе двомовності в західних демократіях. Інакше, таким образом это является отдохнувшим не полягали на її введенн і, або, не наклонился бы їй.

И навіть обізнан і, чи усвідомлюють, що в неліберальній, неправовій Україн і, всі ці західні механізми не діятимуть, і к тому бить-яку узаконення офіційного білінґвізму – хоч би в найбільш "європейській", l_beralno-demokratichn_j верс і ї – неминуче обернеться верс і є ю совєтською, як це, власне, й спостерігаємо нині в Білорусі.

Хоч би який "європейський" виріб намагалися виготовити вітчизняні умільц і, в результаті весь один автомат виходить Kalashn_kova.

Безперечно, аргументи захисників двомовності були переконливішими, был бы если зловоние з’ясували механізми функціонування двох офіційних речи в західних демократіях, зосередивши головну увагу на перешкодах (інституційних, правових, культурних, психологічних), які утруднюють запровадження такой механізмів в Україні.

І навпаки, аргументи противників двомовності були зрозумілішими, был бы если спрямовувалися не проти двомовності як тако ї, и саме проти її лицемірно ї совєтсько ї верс і ї что проти чинників, котрі унеможливлюють на даний момент запровадження в Україні двомовності європейського зразка.

Посилання на досвід західних демократій в таком контексті може бути цілком доречним, але слід пам’ятати в цьому, що, на - pershe, цей досвід є досить різним і в деяких випадках доволі неліберальним.

Так, один з чільних західних демократій – Франція – не визна є юридично своїх movno-etn_chnih меншин і взагалі відмовляється ратифікувати Європейську хартію міноритарних речи, хоч би і в мінімальному обсязі.

На друге, навіть ті нечисленні країни, які декларують на загальнонаціональному рівні дві офіційні мови, на практиці реалізують двомовність лише в федеральних (загальнонаціональних) інституціях это в окремих, доволі обмежених, регіонах.

Так в Канад і, крім федеральный уряду, способ двомовності послідовно реалізується лише в столиці Оттаві, что невеличкій провінц і ї Нью Брансвік. В Бельг і ї офіційно двомовною є лише столиця країни Bruxelles это загальнонаціональні органи влади.

В Привратнике і ї кожен кантон, для кількома винятками, ма є єдину офіційну речь, якою й надаються усі освітн і, адміністративні это інші державні послуги. Натомість в телах федеральних влади весь документація справді дублюється чотирма офіційними речи і в теле кожи і, відкритому для публіки, мусить бути принаймні один співробітник, здатний спілкуватися з громадянином його мовою.

Ця остання вимога є, власне, третьою і найхарактернішою особливістю эксперты офіційно ї двомовності (чи багатомовност і) в західних демократіях. Саме здесь криється її это является кардинальным відмінність від двомовності на - sov¾tski: громадянин ма є право розмовляти з державою своєю мовою, і обов’язок держслужбовця – від міністра к паспортистки ЖЕКу – відповідати громадянинові його мовою, вместо т і є ю, якою большинство чиновникові "зручніше".

І здесь якраз виника є ключове запитання к всіх поборників офіційно ї двомовності в Україні: чи готові зловоние прийняти саме таку, "громадяноцентричну" концепцію білінґвізму, властиву західним демократіям?

Чи їм ідеться о tradits_jno-sov¾tsku "державо центричну" модель, в якій кожен чиновник – від хамувато ї паспортистки в ВВІРі к не менш хамуватих залізничних касирок і провідників накидають громадянинові речь (бо їм, таким образом это более удобно"), незалежно від, что, якою мовою, что громадянин к ним звертається?

Якщо йдеться о цю к модели дискутувати друга, власне, это - немой є о що: жодне примирення між колонізаторами й колонізованими в структурах тако ї моделі неможливе.

Якщо ідеться о я щекочу, модель "європейську", для її запровадження, принаймні в деяких регіонах, слід відповісти ще на кілька питань, и саме:

Чи готові прихильники офіційного білінґвізму законодавчо підтримати жорстку вимогу к всіх без винятку держслужбовців володіти обома офіційними речи і неухильно застосовувати бить-як з их на бажання gromadjanina/kl і є нта?

Чи готові зловоние система запровадити мовно ї атестац і ї всіх службовців і поставити прийняття їх на обслуживании, посадове підвищення чи пониження в залежність від атестац і ї?

Чи готові створити повноважні коміс і ї, котрі би здійснювали таку атестацію й моніторинг мовного к способу, розглядали скарги громадян, накладали санкц і ї на порушників скудно?

Чи готові, чтобы принести відповідні зміни не лише к мовного законодавства, и й, чтобы трудиться, адміністративного, бюджетный-f_nansovogo?

Весь це не риторичні запитання, и дуже конкретні й практичні реч і, від яких вирішальною мірою залежить, як реалізовуватиметься цілий проект національно ї двомовності – на - є вропейськи чи на - sov¾tski.

Це також тест на всіх борців для офіційну двомовність. Чи їм справді йдеться о забезпечення права російськомовних громадян користуватися російською мовою в спілкуванні з державою? Чи, як небезпідставно вважають їхні опоненти, – всього лише о праве цих громадян не вивчати й не користуватися мовою українською, – право, як зловония мали в структурах ложный ї совєтсько ї "двомовност і" і як воліли собі юридично забезпечити і надалі.

Державне регулювання в полномочиях демократичних, для правила, не поширюється на приватний бізнес, хоча й здесь його публічні репрезентац і ї – речи рекламы, упаковок товарів, інструкцій к їхнього використання скудно – регламентується жорсткими правила.

Порушення цих управляет карається досить суворо: так к судьбе 2006 американська компанія, kotra не забезпечила філію в Франц і ї франкомовним опрограмуванням, була оштрафован на 500 тисяч євро плюс 20 тисяч в течение дня кожен подальшого зволікання.

Речь спілкування працівників это является частным ї сфери обслуговування з кл і є нтами, для правила, не регламентується державою, оскільки вважається, сфера що частный бізнесу і непосредственно доволі чутливо реагу є на мовні преференц і ї своїх кл і є нтів.

В Україн і, однак, все - немой є ані цивілізованого ринку, ані цивілізовано ї двомовност і, и к тому обслуга розмовля є з кл і є нтом здебільшого так, як їй зручно, вместо яка зручніше кл і є нтові.

Цю ситуацію можна порівняти з ситуац і є ю на півдні США в ХІХ – першій половині ХХ століття, если, всупереч ринковій логіці, что, здавалося, інтересам частный бізнесу, власники багатьох крамниць, ресторанів чи частный, чтобы транспортировать відмовлялися обслуговувати негрів.

Традиційна расистська зневага к "чорних" виявлялася сильнішою від суто ринкового (естественный цілком, здавалося) бажання здобути ще один кл і є нта і додатковий прибуток.

Звичайно, роль здесь відігравав і низький sots_alno-ekonom_chny статус чорношкірих: зловоние уже ніяк не були для білого бізнесу основними кл і є нтами.

Як і в сьогоднішній Україн і, україномовні мешканці сіл і малих містечок ("колхоз"), уже ніяк не є основними кл і є нтами для "білих" бутіків, ресторанів чи, скажімо, авіакомпаній.

Але не менш істотним був також загальний расистський настрій білого суспільства, із яким навіть нерасистськи налаштований власник крамниці мусив рахуватися. Саме к этому власть американська мусила таки втрутитися нарешті в 1960 судьбы в загалом священну для не ї й недоторканну сфера частный бізнесу і законодавчо заборонити дискримінацію чорношкірих громадян.

Вигляда є, що й во власти Ukra§n_ это - виновный заборонити мовну дискримінацію україномовних громадян також в частном бізнесі – принаймні на перехідний період, поки не сформується справді цивілізований ринок, із належною повагою к кл і є нта з "гіршою" шкірою чи "гіршою" мовою.

Попередні підсумки

Для большого рахунком офіційне запровадження цивілізовано ї двомовності – під потребляют кл і є нта, вместо службовця чи обслуги – забезпечило би куди комфортнішу ситуацію для україномовних жителів Донецька чи Сімферополя, аніж сьогоднішня фіктивна державна одномовність.

Проблема, однак, в этом, що навряд чи саме тако ї двомовності добивається для себя креольська, великою мірою українофобська бюрократія в том таки Донецьку это Сімферополі.

І навіть якщо би вдалось узаконити саме європейську двомовність – з усіма окресленими вище вимогами к службовців (вместо к громадян), это - немой є жодно ї певност і, що ці механізми в неправовій, беззаконній державі працюватимуть. Скоріш для всех – вийде ще один автомат Kalashn_kova.

Отже, визнаючи обґрунтованість цих побоювань і не приймаючи гасла двох державних речи в том вигляд і, в якому воно сьогодні пропагується – переважно демагогічно, мусимо водночас визнати, що непосредственно на собі ідея офіційно ї двомовності в західному l_beralno-демократичный, вместо авторитетного втіленні совєтському – не є апріорно поганою.

Там мог би бути цілком успішно втілена – принаймні в окремих містах України – для умови виконання всіх окреслених вище умы.

На жаль, осягнути ці всі умови в сьогоднішній Україні неможливо, бо ідеться о такі фундаментальні реч і, як правова й політична культура, незалежне судівництво, ефективні інституц і ї.

Prothat саме на осягненні цих возражает против і варт зосередити головні зусилля і прихильникам, і противникам "двомовност і". Бо не виключено, що мірою їх осягнення предмет початково ї суперечки ставатиме дедалі менш істотним.

Микола Рябчук, для УП